Ранкова пора... Для кожного з нас вона має своє значення. Це час, коли можна насолодитись свіжістю повітря, краєвидами розквітаючого міста та хаотичним рухом людей та машин. Хтось поспішає на роботу, в університет чи школу, зникаючи за дверима маршруток чи у темному вході всепоглинаючого метро, хтось нетерпляче чекає зелений сигнал світлофору, а хтось відсипається після роботи, що затягнулась до пізньої ночі. Для мене ранкова пора, це нова сторінка, новий файл, про кінцевий результат якого я ніколи незнаю. Це пора, коли я збираюсь з думками і творчими фантазіями, які прийшли до мене увісні.
Велике горнятко какао, зарядило мене позитивною енергією на цей теплий
весняний день і я вирушив на роботу. Зазвичай усі дні проходять монотонно й
звикло. Як і більшість киян, я 80 хвилин свого денного часу дарую підземці,
тому заскочивши в останні двері старого трамвайчика, я вирішив
провести цей день на денному світлі й тим самим додати яскравих фарб.
Завжди було цікаво побачити звиклу буденність столиці з іншої точки зору,
красиві фасади змінюються фактурними підворіттями з квітучими деревами та ледь
зеленіючою травою. Сірі стіни змінюються на полотна з яскравими граффіті,
бездомні собаки які гріються на сонячному промінні виглядають настільки
безтурботними, що хочеться й самому на
мить стати собачкою.
- «Оплачуємо проїзд!», перебив суворий чоловічий
голос, мої захоплені іншим Києвом думки. Віддавши гроші контролеру, я отримав
квиток радянського зразку і наче перенісся в часи свого дитинства, коли бабуся
брала мене на руки і підносила до компостеру, щоб я сам пробив квиток, що я дуже любив.
Скрипучий інтер'єр трамваю все більше нагадував вузький коридор ощадкаси, зі своїм власним життям та законами. Пенсіонерка, яка сперечається за
сидяче місце з інвалідом 2-ї категорії, одинокий безхатченко, на задньому ряді,
вдячний цілому світові що має можливість прожитии ще один лень, симпатична білокура
дівчина з голубими очима, слухає популярну музику в навушниках, притоптуючи
ногою, голодний маленький злодюжка, який тільки своїм видом спонукає всіх
обхопити сумки обома руками, вагітна жінка, яка без перерви голосно розмовляє
по телефону і дратує контролера. Трамвай
зненацька зупинився і жінка-машиніст з короткою зачіскою, взявши великий
залізний ключ, вийшла перевести стріли.
В моїй кишені пролунав дзвінок мобільного телефону з невідомого номеру:
- «Алло, доброго дня», впевненим
чоловічим голосом зі мною привітались. Чергове дизайн замовлення, подумав я і
зібравшись з думками повернувся в свою звиклу площину мислення й привітався у
відповідь;
- «Вас турбує організатор фотоконкурсу», представився чоловік, а мій пульс
зачастив. Мабуть організаційне питання хоче вирішити, промайнуло в моїй голові,
доказуючи буденність свідомості;
- «Вітаємо, ви стали лауреатом конкурсу і взяли гран прі», радісно
повідомив мужчина і надиктував адресу, за котрою необхідно було з'явитись
негайно.
Поклавши слухавку, я ще мало вірив у все що відбувається, але за ці 3
хвилини вже встиг подорослішати, зрозумівши що нічого не трапляється просто
так, все що відбувається навколо нас, все що ми бачим, чуєм, робим, якимось
чином впливає та змінює події у нашому житті, так як ми того бажаємо. Прибувши
на місце проведення конкурсу мене зустріли фотографи, організатори та спонсори
конкурсу. Привітавши, мені вручили диплом та цінний приз.
Ось так самий простий
весняний день може перетворитись на сторінку історії твого життя. Кажуть, як ти
день розпочнеш, так він і пройде, тому найголовніше це зустріти день з хорошим
настроєм, а він вам за це віддячить і принесе приємний сюрприз.
